Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

2 липня 1940 (вівторок)

Згідно підсумкової доповіді НКВС УРСР про виселення біженців, за першу половину 1940 р. по Західній Україні було виселено 37 532 сім’ї та 83207 осіб. Органи НКВС характеризували наставляння біженців до радянської влади як негативне. Їм приписувався «саботаж», «контрреволюційна і підривна діяльність», чисельні антирадянські висловлювання. Зокрема, радянська влада характеризувалася ними, як гірша від гітлерівської. Найбільше відкритих протестів було з боку єврейських біженців.
Романів О.,Федущак І. Західноукраїнська трагедія 1941. — Львів-Нью Йорк, 2002.–С.42-43; Депортації. — Т1: 1939-1945. — Львів, 1996. — С.105-109.