Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

21 листопада 1940 (четвер)

У червоному кутку станції Київ-Пасажирський лінійний суд Південно-Західної залізниці почав слухати справу групи квиткових касирів Київського вокзалу, обвинувачених у крупних зловживаннях. На лаві підсудних 11 осіб. Влітку 1940 р. група касирів очолюваних начальником бюро доручень Київського вокзалу Щербиною і завідуючим квитковими касами Гальчевським систематично незаконно продавала через бюро доручень залізничні квітки. Суми, що вносилися за послуги бюро, привласнювалися. Тільки за два місяці злочинці розікрали понад 10 тис. крб., що належали державним організаціям.
Вісті ВУЦВК. — 1940. — 22 листопада.