Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

8 квітня 1925 (середа)

Харків. Президія ВУЦВК розглянула особисті клопотання Д. Коліухи (колишнього товариша генерального секретаря по продовольству при Центральній Раді), П. Христюка (члена уряду УНР, члена віденської групи Української партії соціалістів революціонерів (УПСР) та А. Степаненка (колишнього члена Центральної Ради, голови ЦК „Селянської спілки”, члена ЦК УПСР, колишнього завідувача продовольчою частиною уряду Директорії) про надання їм громадянських прав. Враховуючи бездоганну роботу цих громадян в органах радянської влади, а також їх розрив із колишнім політичним минулим, президія ВУЦВК задовольнила їх клопотання.
Коммунист, Харьков, 1925, 8 апреля.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1925: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 312 с. - ISBN 966-02-3607-7