Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

Жовтень 1925

5 Київ. У Михайлівському соборі відбувся з’їзд Православного братства та Діяльної христової церкви (ДХЦ). Серед делегатів – 58 представників ДХЦ, решта – противники Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР) Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). З’їзд засудив керівництво УАПЦ, у тому числі митрополита В. Липківського “за політиканство”, після чого було розпущено ВЦПР та обрано новий тимчасовий орган – ВЦПР Діяльної христової церкви (ВПЦР-ДХЦ). Також було прийнято нове церковне кредо: “Намагатися будувати Царство Бога на землі”.
Силантьев В.И. Большевики и православная церковь на Украине в 20-е годы. – Харьков, 1998. — С. 90.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1925: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 312 с. - ISBN 966-02-3607-7