Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

1 січня 1919 (середа)

Київ. Директорія ухвалила затвердженийо Радою народних міністрів (РНМ) УНР закон про вищий уряд Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), за яким православна церква в Україні мала стати автокефальною. Вища церковно–законодавча, судова та адміністративна влада надавалась Всеукраїнському церковному собору, постанови якого, якщо вони мали державне значення, підлягали розгляду і затвердженню законодавчих органів. Для керівництва справами УАПЦ передбачалося утворення Українського церковного синоду.
ЦДАВО України. Ф. 2208. — Оп. 2. — Спр. 2. — Арк. 2.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1919: Довід. вид. . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 236 с. - ISBN 966-02-3607-7