Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

23 січня 1919 (четвер)

Київ. Директорія УНР ухвалила компромісне рішення стосовно вищого церковного управління України. Замість Синоду, який мав бути утворений відповідно до закону 1 січня 1919 р. про вище управління Української автокефальної православної церкви, була затверджена Українська вища церковна рада. До її складу увійшли архієпископ Катеринославський Агапіт; від кліру — протоієрей В.Липківський, священик М.Крамаренко; від військового духовенства — А.Матеюк та О.Дурдуковський. У цьому складі 26 січня відбулось перше й останнє засідання Ради, у зв’язку із зміною влади у Києві більше вона не збиралася.
ЦДАВО України. Ф. 1072. — Оп. 1. — Спр. 16. — Арк. 91; спр. 15. — Арк. 25.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1919: Довід. вид. . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 236 с. - ISBN 966-02-3607-7