Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

25 (12) січня 1916 (вівторок)

Імператорським указом посилено покарання за ухилення від несення військової служби. За самовільну відсутність більше 3-х днів: перший раз – гауптвахта від 3 до 6 місяців; вдруге – „заключение в крепости” від 1 до 4 років; втретє – позбавлення усіх наданих прав і покарання у виправних арештантських підрозділах від 2 1/2 до 4 років. За втечу – позбавлення усіх прав і ссилка на каторжні роботи від 4 до 20 років або смертна кара. За навмисне нанесення собі каліцтв для уникнення або звільнення від служби, або ж симулювання якоїсь хвороби – каторга від 4 до 20 років або смертна кара. Аналогічне покарання передбачено і тому, хто сприяє нанесенню такого каліцтва.
Кіевская Земская Газета. – 1916. – № 7, 3 лютого.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1911 - 1916: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2007. - 147 с. - ISBN 966-02-3607-7