Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

Після 6 листопада 1919

Листопадова катастрофа. Поразка армії УНР у боях з денікінцями, однією з причин якої стало припинення бойових дій УГА. Ліквідація Українського фронту. Знекровлена попередніми боями та пошестю тифу (залишилось 8–10 тис. вояків) українська армія виявилася затиснутою у “трикутнику смерті” в районі Старокостянтинова на Волині. На півдні та сході України діяла Добровольча армія, на заході — польська армія, на півночі — Червона армія. Під тиском переважаючих сил ворога армія УНР змушена була відійти на північ, на 15 листопада під її контролем залишилася невелика територія у районі м.Любар Волинської губ.
Політична історія України ХХ ст. — Т. 2. — С. 403.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1919: Довід. вид. . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 236 с. - ISBN 966-02-3607-7