Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

17 січня 1922 (вівторок)

Харків. РНК УСРР прийняла постанову “Про колективні угоди і регулювання умов праці у приватних і громадських підприємствах, господарствах, закладах і організаціях”. Встановлювалося обов’язкове регулювання трудових відносин шляхом складання колективних угод між підприємцями і професійними спілками у підприємствах з найманими працівниками до 10 осіб, за умовою застосування на виробництві механічного двигуна, і 15 осіб – без його застосування. Всі угоди мали реєструватися у відділах праці. У випадку неможливості досягнення угоди між ними, проект договору безпосередньо надходив на затвердження до відділу праці. У колективних угодах звичайно мали визначатися правила нормування робочого часу, оплати праці, розмір ставок, порядок використання продовольчого фонду і т. ін. Дія колективного договору, якщо у ньому не було відповідного застереження, поширювалася на всіх найманих працівників на даному підприємстві. Максимальний строк дії договору визначався терміном на 1 рік. Після закінчення цього строку дія угоди, якщо сторони письмово не заявляли про відмову від неї, подовжувалася. У випадку відмови від договору, обидві сторони, мали повідомити іншу сторону за місяць.
ЗУ України, 1922, № 1, Ст. 33.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7