Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

13 лютого 1922 (понеділок)

Харків. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову про автокефалістівУАПЦ. Наркомюсту доручалося розіслати на місця директиву про те, що при вирішенні спорів між автокефалістами і прихильниками російської православної церкви з питання про надання церковних приміщень, кожний випадок пропонувлося розглядати окремо, враховуючи конкретне політичне становище. Причому з метою загострення боротьби, що точилася між різним церквами, рекомендувалося “відкинути принцип більшості, надаючи можливість меншості мати свою церкву, не допускаючи анкетного опитування парафіян”.
ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 29, арк. 32.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7