Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

13 лютого 1922 (понеділок)

Харків. У навчальному загоні при школі червоних старшин відбулося пропагандистське інсценування – „суд над непом”. Суд тривав три години. Брало участь 400 червоноармійців, які заслухали 10 свідків – найманих працівників, селян, підприємців. Показання орендаря підприємства (колишнього володаря) були зустрінуті стримано, а колишнього поміщика, який заявив про намір взяти в оренду 200 десятин ріллі, викликали сміх. Після виступу обвинувача й оборонця, 11 присяжних засідателів, обраних з числа червоноармійців, було винесено вирок: „Неп виправдати, оскільки, по-перше, тимчасові поступки, зроблені дрібній і середній буржуазії, ніскільки не применшували ідеалу робітників і селян – соціалізму, по-друге, через те, що велика промисловість, торгівля і політична влада були в руках робітників і селян”.
Коммунист, Харьков, 1922, 18 февраля.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7