Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

10 березня 1922 (п’ятниця)

Харків. РНК УСРР прийняла постанову “Про відповідальність за недбале зберігання, псування, розкрадання, затримку під час доставки й неправильне використання посівного матеріалу”. Було покарано не тільки державних службовців, винних у порушенні обов’язків, пов’язаних із заготівлею, зберіганням, доставкою й використанням насіннєвого зерна, а й селян, які використовували це зерно не за призначенням, тобто вживали в їжу. Останні каралися примусовими роботами або позбавленням волі на строк до трьох років з частковою конфіскацією майна або без такої.
Голод 1921-1923 рр. в України: Зб. док. і мат. – Київ, 1993, С. 103-104.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7