Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

17 березня 1922 (п’ятниця)

Харків. Політбюро ЦК КП(б)У розглянуло питання про амністію солдатів врангелівських та петлюрівських банд. Зважаючи на виступи, що готувалися врангелівцями та петлюрівцями навесні, було ухвалено звернутися до ЦК РКП(б) з пропозицією повторно від імені РСФРР і УСРР об’явити про амністію їх рядових вояків, оголосивши ворогами народу групи активістів, перелічивши їх поіменно, на чолі з М.П. Врангелем, С. Петлюрою та Б. В. Савинковим, а також широко оповістити про цей акт врангелівських та петлюрівських солдатів, інтернованих на території Польщі та Румунії.
ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 29, арк. 52 зв.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7