Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

7 квітня 1922 (п’ятниця)

Харків. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову про амністію петлюрівців та врангелівців. Особисто Вєтошкіну, В. Манцеву, Я. Яковлєву доручалося впродовж доби скласти проект урочистого акту амністії від ВУЦВК. Також було ухвалено випустити звернення до закордонних українців, в якому б вказувалися мотиви амністії: непорушна міцність радянської влади та її піклування про рядових емігрантів, “обманутих купкою авантюристів”. Після цього пропонувалося вжити заходів для широкого оголошення амністії, для чого, по-перше, передати її текст по радіо; по-друге, розіслати його від імені Наркомзаксправ РСФРР до всіх урядів; по-третє, організувати агітаційну кампанію в радянській пресі; по-четверте, провести таку ж кампанію за кордоном, використовуючи апарати Наркомзаксправ РСФРР, особливо у Варшаві, Відні, Празі; по-п’яте, розміщувати в пресі відгуки на амністію кооперативних та громадських організацій. Відповідальність за проведення агітаційної кампанії за кордоном покладалася особисто на Я. Яковлєва, а в УСРР – на Агітпроп, якому доручалося розробити план її заходів.
ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 29, арк. 64 зв.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7