Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

5 вересня 1922 (вівторок)

Харків. РНК УСРР прийняла постанову “Про порядок адміністративного виселення громадян із приміщень, які вони займали”. Визначено категорії осіб, стосовно яких допускалося адміністративне виселення. По-перше, тих осіб, що жили у будниках центральних органів (ВУЦВК, РНК, Південбюро ВЦРПС, губернських рад професійних спілок, наркоматів, штабу Українського військового округу та інших), але не перебували на службі у закладах цих органів. По-друге, тих, що жили у будинках комунах, але не були членами профспілок або не займалися найманою працею. По-третє, тих, які жили у будинках, які знаходились на території фабрично-заводських підприємств або були прикріплені до них, але не працювали на цих підприємствах. По-четверте, тих, які жили у будинках, що потребували термінового ремонту. уп’яте, тих, які жили у приміщеннях, побудованих під школи, лікарні і банки.
ЗУ України, 1922, № 39, Ст. 581.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7