Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

12 січня 1924 (субота)

ЦК КП(б)У надіслав місцевим партійним організаціям закритий лист № 1, в якому повідомлялося про виникнення так званого „червоного бандитизму” – збройних формувань селян незаможників і безробітних, які грабували заможних громадян, переважно селян, або знищували їх господарства під гаслом „Геть неп, прямо до соціалізму!”. Причинами виникнення „червоного бандитизму”, на думку ЦК КП(б)У, стали майнове розшарування мешканців України, безробіття у містах і зловживання представників місцевої влади. Крім членів КНС і безробітних, до складу бандитських формувань входили колишні члени КП(б)У, незгодні з курсом непу, й члени УКП. Найбільш поширеною формою селянського „червоного бандитизму” було конокрадство, а бандитизму безробітних – пограбування потягів.
ЦДАГО України, ф.1. оп. 20, спр. 1799, арк. 15.

Опубліковано у виданні: УКРАЇНА: ХРОНІКА ХХ СТОЛІТТЯ. Роки 1923–1924. Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, Київ – 2009. – 255 с. ISBN 978-966-02-5123-6