Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

24 листопада 1922 (п’ятниця)

Харків. Політбюро ЦК КП(б)У розглянуло постанову оргбюро ЦК РКП(б) від 20 листопада 1921 р. про висилку українських професорів за кордон. Було ухвалено звернутися до політбюро ЦК РКП(б) з клопотанням про перегляд цієї постанови. При цьому рекомендувалося повідомити мотиви такого рішення. По-перше, про те, що українські професори, яких висилали за кордон, зустрічали там щирий прийом з боку чехословацького уряду, що надавав їм кафедри в Празькому університеті та особливо в спеціально створеному для української еміграції Українському університеті. По-друге, про те, що поповнення української еміграції новими силами, сприяло її об’єднанню, що перешкоджало роботі КП(б)У по ідеологічному розкладу еміграції. Лист про це до ЦК РКП(б) доручалося скласти секретаріату ЦК КП(б)У з необхідними фактичними даними.
ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 30, арк. 98 зв. -99.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7