Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

19 березня 1924 (середа)

Харків. ВУЦВК і РНК УСРР прийняли постанову “Про заборону соціально-небезпечним громадянам перебувати у певних місцевостях України”. Осіб, які були вислані на підставі постанов суду за ст. 45 і 49 Кримінального кодексу УСРР та в адміністративному порядку, позбавлено права перебування упродовж трьох років з часу засудження у Києві, Одесі, Катеринославі, Миколаєві і Херсоні та в околицях цих міст на відстані 50 верст; а також у губерніях: Волинській, Подільській і Донецькій за виключенням Старобільського округу та в округах: Балтському, Одеському, Миколаївському, Херсонському та Єлисаветградському.
ЗУ України, 1924, Ч. 7, Від. 1, № 7, Ст. 68.

Опубліковано у виданні: УКРАЇНА: ХРОНІКА ХХ СТОЛІТТЯ. Роки 1923–1924. Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, Київ – 2009. – 255 с. ISBN 978-966-02-5123-6