Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

17 квітня 1924 (четвер)

Харків. Друга сесія ВУЦВК VІІІ скликання прийняла постанову “Про боротьбу з дитячою безпритульністю”. Вирішено створити в Україні Центральний дитячий фонд ім. В. І. Леніна. Розмір фонду було визначено в розмірі 5 млн. руб., з яких 1 млн. мала асигнувати РНК УСРР, а 4 млн. – передбачалося отримати від добровільних пожертв та інших зборів. Запропоновано розширити шефство трудових колективів над дитячими закладами, для чого місцевим виконкомам було поставлено за обов’язок прикріплення дрібних майстерень до трудових будинків підлітків, а РНК УСРР – визначення мережі радгоспів для організації на їх базі дитячих сільськогосподарських колоній. Встановлено пільги для цих закладів. Накреслено заходи прискорення реевакуації дітей-утікачів внаслідок голоду.
ЗУ України, 1924, Від. 1, № 21-22 Ст. 190.

Опубліковано у виданні: УКРАЇНА: ХРОНІКА ХХ СТОЛІТТЯ. Роки 1923–1924. Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, Київ – 2009. – 255 с. ISBN 978-966-02-5123-6