Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

15 (2) січня 1918 (вівторок)

Генеральний секретаріат України своєю відозвою оповістив громадян України, що Центральна Рада є владою українських робітників, селян і солдатів. Генеральний секретаріат наказував судовим і адміністративним установам рішуче переслідувати і притягати до відповідальності усіх, хто чорнить Центральну Раду, в тому числі редакторів газет і авторів матеріалів, що наносили образу владі. Ті, хто намагався б із зброєю в руках захопити владу, підлягали військово-революційним судам. Відозву підписав голова Генерального секретаріату і генеральний секретар внутрішніх справ В.Винниченко і усі його члени. У прийнятому зверненні до солдатів Генеральний секретаріат повідомив, що уряд РСФРР не визнав права українського народу на незалежність і оголосив Українській Народній Республіці війну, направивши на Україну свої червоногвардійські загони. Уряд УНР не відмовив у допомозі хлібом, вугіллям і т.п. російському народові, але він не може цього зробити через контрреволюційні дії червоногвардійців.
Українська Центральна Рада. – Документи і матеріали. – у двох томах . – Т.2. – 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. – К., 1997. – С. 85 – 86.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)