Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

15 (2) січня 1918 (вівторок)

Київ. Пізно вночі закінчилось засідання Всеукраїнської ради військових депутатів, київської гарнізонної ради солдатських депутатів разом з полковими комітетами, що відбувалось протягом трьох днів. Воно було присвячене обговоренню питання про мир. З великою промовою виступив голова Генерального секретаріату і генеральний секретар внутрішніх справ В.Винниченко, який зазначив, що вся політика Ради народних комісарів не спрямована на вирішення питання про мир і відзначив, що переговори УЦР і РНК перервані з вини уряду РСФРР. Представник Селянської спілки, член УЦР О.Степаненко наголосив на тому, що Україна може укласти вигідний мир тільки тоді, коли вона буде проголошена самостійною державою. В ухваленій нарадою резолюції пропонувалось УЦР якомога швидше видати 4-й Універсал, у якому проголосити самостійність України, і надалі вести переговори про укладення миру самостійно, окремо від Радянської Республіки.
Нова рада. – 1918. – 4 січня; Народня воля. – 1918. – 17 (4) січня; Киевская мысль (утренний выпуск) –1918. – 3, 4 січня.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)