Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

27-30 (14-17) січня 1918 (З суботи до вівторка)

У Харкові відбувся 4-й з’їзд рад Донецько-Криворізької області на який прибули 74 делегати з вирішальним голосом (48 більшовиків, 5 меншовиків, 19 лівих есерів, 2 позапартійних). З’їзд більшістю голосів підтримав пропозицію про утворення Донецько-Криворізької радянської республіки, як федеративної частини РСФРР. Вона включала території Харківської, Катеринославської, частини Херсонської губерній та деяких районів області Війська Донського. Ініціатори цього процесу вважали, що з перемогою соціалістичної революції національне питання втратило значення і тому радянська країна мала бути федерацією економічно однорідних областей, а не національних республік. З’їзд розглянув питання про поточний момент, економічну політику в Донбасі, про обласну партійну організацію.
Нова рада. – 1918. – 14 січня.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)