Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

7 лютого (25 січня) 1918 (четвер)

Останнє засідання 9-ї сесії Центральної Ради проходило під безперервні вибухи гранат і шрапнелів, що розривались недалеко від будинку Педагогічного музею. Було заслухано повідомлення голови Ради народних міністрів В.Голубовича про становище в Києві, яке йому здавалось не таким вже й загрозливим. Внесено пропозицію про пошуки до замирення з більшовиками, які впритул підійшли до Києва і обстрілювали місто з гармат. Виступити посередниками зголошувалися іноземні консули. Але згоди не досягли, бо більшість учасників засідання вважала компроміс можливим лише за умови здачі зброї більшовиками і підкорення їх урядові УНР, що було нереальним. Від комісії законодатних (законодавчих) внесень подано на розгляд і затвердження 3-и законопроекти: 1) про восьмигодинний робочий день, 2) про державно-робітничий контроль над підприємствами і 3)тимчасові правила про громадські роботи. Центральна Рада затвердила тільки перший, інші два ухвалила передати на розгляд Малої ради. На цьому 9-у сесію було закрито.
Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – У двох томах. – Т.2. – 10 грудня 1917 р. – 29 лютого 1918 р. – К., 1997. – С.123-125.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)