Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

17-19 (4-6) березня 1918 (неділя-вівторок)

Відбувся у Катеринославі Другий Всеукраїнський з’їзд Рад. На нього прибули 964 делегати: більшовиків – 401, опівчуваючих їм – 27, російських та українських лівих есерів (із співчуваючими) – 414, лівих УСДРП – 13, меншовиків – 6, українських та російських есерів центру та правих – 4, анархістів – 3, максималістів – 4, позапартійних – 82, з невизначеною партійністю, але прихильників радянської влади –8. На кінець роботи з’їзду кількість делегатів перевищила 1250. До президії обрали 4 більшовиків, 5 російських лівих есерів, одного українського лівого есера. З’їзд розглянув питання про поточний момент (ставлення до УЦР, війни та миру), про організацію військових сил, про Україну і РСФРР, земельне, фінансове та ін. Попри гостру міжфракційну боротьбу, пройшли усі більшовицькі резолюції, було схвалено Брестський мирний договір РСФРР з державамиЧетверного Союзу. З’їзд декларував незалежність УСРР і водночас заявив, що взаємини радянських республік залишаються попередніми. Резолюція “Про політичний момент” засуджувала політику Української Центральної Ради, вимагала виведення австро-німецького війська і закликала до боротьби за повсюдне встановлення влади рад. Представники лівого крила українських партій пропонували вдатися до пошуків компромісу з УЦР з метою консолідації сил нації, але більшість їх не підтримала. З’їзд ухвалив закон про соціалізацію землі, прийнятий на ІІІ Всеросійському з’їзді рад, резолюції “Про державний устрій”, “Про декрети про 8-годинний робочий день та робітничий контроль”, про організацію Робітничо-селянської червоної армії України
Гриценко А.П. Політичні сили в боротьбі за владу в Україні (кінець 1917 – початок 1919 р.). – К., 1993. – С.16-17.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)