Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

30 (17) березня 1918 (субота)

Київ. Звернення департаменту ісповідань до всіх духовних консисторій українських єпархій з вимогою виконувати закон про підданство УНР: “на посади священиків, дияконів та дяків не можуть призначатися особи, не визнаючи підданство Української Народної Республіки, або не підлежні в сучасний момент закону про підданство”.
Ульяновський В.І. Церква в Українській Державі 1917 – 1920 рр. (доба Української Центральної ради). – К., 1997. – С.58.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)