Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

23 (10) лютого 1918 (субота)

Рада народних міністрів Української Народної Республіки у відозві до громадян повідомляла про проголошення 22(9) січня 1918 р. 4-м Універсалом України самостійною державою, а також про підписання 9 лютого (27 січня) миру з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною. Населення оповіщалося, що для допомоги українським козакам на Україну рухається дивізія українців-полонених, українці – січові стрільці з Галичини та німецьке військо. Підкреслювалося, що всі вони йдуть тільки на допомогу і що ці війська дружні Українській Народній республіці і битимуться з ворогами під проводом її польового штабу. РНМ запевняла, що будуть встановлені нормальні торговельні зносини з цими державами. Вона закликала український народ підтримати її дії. Підписали: голова Ради народних міністрів В.Голубович та міністри військових (О.Жуковський) та внутрішніх справ (П.Христюк).
Робітнича газета. – 1918, 2 березня.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)