Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

7 квітня (25 березня) 1918 (неділя)

Відбувся Хотинський повітовий селянський з’їзд, на який прибули 569 делегатів. Вони рішуче виступили проти загрози анексії з боку Румунії і ухвалили “з’єднатись з своїми братами свободними від ярма, з Українською Народною Республікою”. З’їзд вітав Україну і відрядив у Київ до Центральної Ради делегацію з наказом просити український народ та його уряд Центральну Раду про надання негайної військової допомоги. Визнавши вищою владою в Україні Всеукраїнські Установчі збори, делегати прохали Центральну Раду допомогти в проведенні у повіті виборів до них. З’їзд також протестував проти безчинств з боку Румунії на Бесарабщині і просив Центральну Раду примусити Румунію залишити територію Бесарабії, щоб її народ міг сам вирішити свою долю.
Робітнича газета. – 1918. – 26 квітня.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)