Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

15 (2) квітня 1918 (понеділок)

При Міністерстві земельних справ відкрився краєвий Всеукраїнський земельний комітет. На нього прибуло 27 членів і 5 – з дорадчим голосом. На порядку денному – повідомлення з місць про посівну. З Київщини доповіли, що засів почався 2 тижні тому, але у зв’язку з наказом Г. фон-Ейхгорна селянство розгубилося, оскільки не з’ясовано, хто восени буде збирати врожай. Тим часом поміщики почали одержувати телеграми з пропозиціями засівати землі, як і у минулому. По деяких повітах поміщиків підтримали німецькі військові частини. Головний Всеукраїнський земельний комітет ухвалив постанову, у якій констатував, що головними перешкодами у справі проведення земельного закону УНР та засіву полів являються незаконні втручання в справи земельних комітетів місцевих адміністраторів, військової влади, як своєї, так і іноземної, грабіжницька діяльність польських легіонерів, відсутність коштів. Комітет висловився проти цього і вирішив негайно звернутись до військового міністерства з вимогою вивести польські легіони за межі України, а також повідомити населення, що увесь урожай залишиться у селянства.
Народня воля. – 1918. – 18(5) та 19(6) квітня.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)