Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

21-27 (8-14) травня 1918 (вівторок-понеділок)

У Києві легально працювала 1-ша Всеукраїнська конференція профспілок. Її скликання стало можливим завдяки підтримці з боку окупаційної та гетьманської влади. Делегати, як правило, обиралися не на місцевих територіальних конференціях, а на засіданнях рад і правлінь тих чи інших спілок. Серед учасників переважали представники РСДРП (меншовиків) та українських соціалістичних партій. Рішення конференції спрямовувалися на те, аби утримати робітників від боротьби проти існуючої влади. Конференція обрала так звану Всеукраїнську центральну раду профспілок (Уцентропроф).
Очерки истории профессиональных союзов Украинской ССР. – К., 1983. – С.125.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)