Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

23 (10) травня 1918 (четвер)

Рада народних міністрів України ухвалила закон про право на врожай 1918 р. на території Української Держави. Власники земель отримували право на вирощений врожай, озимина на землях, переданих в оренду восени 1917 р., належала орендарям за умов “дотримання умов оренди”. Право на врожай ярових хлібів, засіяних навесні 1918 р. за наказом генерал-фельдмаршала Г.Ейхгорна від 6 квітня 1918 р., належало особам, які засівали ці землі, але вони повинні були відшкодувати власникам останніх або тих, хто їх орендував, господарські витрати, вкладені у ці землі після збирання врожаю минулого року. Слід було також сплатити державні і земські податки й повинності, які визначалися на 1918 р., а також сплатити власникам та орендарям за користування землею, відповідно до рівня врожаю, але не більше третини середньої річної орендної платні за 1915-1917 рр. Платежі дозволялося здійснювати частково або повністю натурою.
ЦДАВО України. – Ф.1064. – Оп.1. – Спр. 13. – Арк. 3 зв.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)