Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

Кінець червня 1918

Центральний комітет Всеукраїнської ради селянських депутатів, враховуючи настрої широких мас селянства, їхнє незадоволення відновленням гетьманською владою поміщицької власності, встановленням терористичного режиму тощо у постанові про збирання врожаю 1918 р. і про підготовку ланів “під пар” на наступний рік запропонував не віддавати хліб гетьманським та окупаційним властям. Вже реквізований на той час хліб, але ще не вивезений зі сховищ та млинів, селянам та робітникам пропонувалося розбирати та ховати, а в разі неможливості зробити це – знищити. Хліб врожаю 1918 р. нікому не продавати, а сховати, щоб забезпечити себе від голоду.
Гражданская война на Украине 1918-1920 гг. – Сборник документов и материалов. – В трех томах, четырех книгах. – Т.1, кн.1. – К., 1967. – С.201-203.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)