Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

Початок серпня 1918

Український національний союз – координаційний осередок опозиційних гетьманатові сил українського національного руху виник в результаті приєднання до Українського національно-державного союзу широкого спектру українських політичних партій, громадських організацій та профспілок. Його утворення розглядалося як певний крок до створення єдиного національного фронту. В переддень антигетьманського повстання до УНС приєднувалися: УПСР, УПСС, УСДРП, окремі лідери центральної течії УПСР, Українська партія хліборобів-демократів, Селянська спілка, всеукраїнські спілки – вчительська, залізнична, поштово-телеграфна, лікарська, студентська, Українське правниче та Кирило-Мефодієвське товариства, центр “Просвіт”, Холмський комітет, Галицько-Буковинська, Кримська та Чорноморська Українські ради. Головна Рада УНС діяла у Києві. З часу утворення до 18(5) вересня 1918 р. його очолював А.Ніковський. Потім до 14(1) листопада – В.Винниченко, з 14(1) листопада до січня 1919 р. – М.Шаповал. Відділення УНС діяли у Харкові, Катеринославі, Одесі, Полтаві, Вінниці, Кам’янці-Подільському, Кременчуці. Поміркована частина членів УНС схилялася до легальної діяльності, порозуміння з гетьманською владою, прагнучі демократично-парламентського ладу, закріплення самостійної Української Держави, домагалася від П.Скоропадського включення до уряду українських міністрів. З проголошенням гетьманської грамоти від 14(1) листопада 1918 р. про федерацію з Росією і призначення прем’єром прихильника відродження єдиної Росії Г.Гербеля УНС виступив ініціатором антигетьманського повстання і для керівництва ним створив Директорію. Після перемоги повстання УНС намагався знайти своє місце у новій системі владних органів, але на початок січня 1919 р. він зійшов з політичної арени. Спроба М.Шаповала відновити його після Трудового конгресу кінця січня 1919 р. також зазнала невдачі через протест ЦК УПСР. Відродження. – 1918. – 27 грудня
Нова рада. – 1918. – 6, 7 та 8 листопада, та ін. Малий словник історії України. - К. , 1997. – С.413-414.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)