Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

19 (6) жовтня 1918 (неділя)

Київ. Ухвалена постанова Головної козачої ради про її становище, про необхідність звернутися до Гетьмана з проханням видати членам президії Генеральної козачої ради його особисті грамоти з підтвердженням входження до її складу у відповідності з рішеннями ради від 28 червня та 7 серпня 1918 р. Для реалізації завдань, визначених в Універсалі Гетьмана від 16 жовтня ц.р. про козацтво, поширити цей документ серед населення. До формування козачих дружин залучати хліборобів, серед яких збереглися ще представники старого козацтва, та їхні організації. Вирішили прохати союз хліборобів долучитися до цієї діяльності. Порушувалося і питання про отримання 100 000 крб., асигнованих Радою міністрів на організаційні витрати в ході відродження козацтва. Збори підтримали пропозицію про формування партизанського загону з українського козацтва, протягом двох тижнів – з кубанських і терських козаків.
ЦДАВО України. – Ф.121 6. – Оп.1. – Спр. 268. – Арк. 9 (із зв.).

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)