Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

22 (9) листопада 1918 (п’ятниця)

Розпочався наступ сил Директорії на Київ. Січові стрільці рухались від Крюківщини – Монастирський хутір на ст.Пост-Волинський, а вояки Чорноморського куреня – від Борщагівки в напрямі Житомирського шосе. Наново сформований в Києві підрозділ Святополк-Мірського неочікувано вдарив на лівому фланзі чорноморців, які не витримали натиску гетьманських сил і почали відступ. Січові стрільці, дізнавшись про розгром чорноморців, вирішили припинити наступ і закріпитись на зайнятих позиціях, чекаючи підходу нових повстанських загонів, з яких і почалось формування Осадного корпусу під командуванням отамана Є.Коновальця.
Історія січових стрільців. – К., 1992. – С.142-143.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1918: Довід. вид. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 402 с. - ISBN 966-02-3607-7(серія)