Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

22 січня 1920 (четвер)

Харків. Всеукрревком ухвалив декларацію про військову політику радянської влади на Україні, в якій підтверджувалася чинність угоди від 1 червня 1919 року про необхідність повного об’єднання військових сил самостійної України і Росії. Територія звільненої України до остаточного оформлення взаємин з радянською Росією мала складатися з двох військових округів, які входили б у загальну організаційну систему Росії з українським командним складом. Ліквідація українського партизанства проголошувалася умовою боєздатності Червоної армії на Україні.
Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни. (1919 – 1920). Збірник документів і матеріалів. – К., 1957. – С. 49 – 52.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1920: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 311 с. - ISBN 966-02-3607-7