Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

12 березня 1920 (п’ятниця)

Харків. Загальноміська конференція української партії лівих соціал-революціонерів (борбистів), на якій розглянуто питання про об’єднання лівих політичних сил (т. зв. лівонародництва) та ухвалено резолюцію з економічної політики. Черговою задачею радянської влади в господарському будівництві проголошувалося максимальне використання праці шляхом мобілізації всіх робітників. Мілітаризація праці вважалася придатною тільки в початковий період радянського будівництва під час господарської розрухи. Господарське будівництво мало базуватися на принципі централізації загального керівництва, регулювання, контролю та децентралізації управління і фактичного виконання єдиного господарського плану.
Борьба (Харків). – 1920. – 18 березня, 20 березня.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1920: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 311 с. - ISBN 966-02-3607-7