Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

15 березня 1920 (понеділок)

Київ. Загальні збори представників усіх вищих навчальних закладів міста. Збори надіслали листа в усі радянські та партійні органи РСФРР та України, а також Києва, в якому зазначалося: “Викладацький персонал винагороди протягом усього часу з моменту вступу радянської влади до Києва, тобто з грудня 1919 р. по ставках не одержував. На грунті недоїдання та виснаження сил розпочалася смертність... інші знаходяться в становищі зовсім недостойному людей, які чесно виконують свою професійну працю. Викладацький склад, можливо, буде змушений обставинами шукати застосування своїх знань і сил в інших областях праці, часто далеких від вищої школи”.
ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 1. – Спр. 909. – Арк. 14.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1920: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 311 с. - ISBN 966-02-3607-7