Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

15 – 25 серпня 1920 (вівторок–середа)

Харків. II Всеукраїнська нарада з питань освіти за участю 256 делегатів, метою якої було вироблення єдиної освітньої політики в Україні й “знищення залишків хитань на місцях та спроб повернення до спокійних, шаблонних форм роботи”. У центрі уваги делегатів було обговорення “Схеми освіти Української Соціалістичної Радянської Республіки”, що була розроблена в апараті Народного комісаріату освіти. У документі відбито прагнення державих органів створювати єдині великі системи народної освіти (суспільного виховання, професійно-технічної освіти, політико-просвітницької роботи). Тим самим Народний комісаріат освіти УСРР виробив курс на суспільне виховання (поза сім’єю) усіх дітей. Єдину трудову школу було визначено семирічною, на базі якої повинна була будуватися професійна освіта у вигляді професійно-технічних шкіл.
Третье Всеукраинское совещание по просвещению, 15 – 17 июня 1921 г.: Выдержки из материалов работ пленума и секций. Резолюции. – Х., 1922. – С. 7.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1920: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 311 с. - ISBN 966-02-3607-7