Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

18 – 23 жовтня 1920 (понеділок– субота)

Харків. І Всеукраїнський з’їзд комнезамів, на який прибуло 1082 делегата (з них третина – комуністи). З’їзд заслухав доповіді народних комісарів освіти, земельних справ, продовольства, обговорив питання про міжнародне і внутрішнє становище України, про завдання незаможного селянства, боротьбу з бандитизмом. Голова ВУЦВК Г.І. Петровський зачитав телеграму В.І. Леніна, в якій, зокрема, говорилося про необхідність обговорити на конференції питання про колективний обробіток, прокатні пункти, відібрання землі у куркулів зверх трудової норми. З’їзд приняв по доповідях відповідні резолюції, а також відозву до незаможного селянства. Заклик В.І. Леніна мобілізувати всі сили на боротьбу з силами генерала П. Врангеля знайшов своє втілення в проведенні тижня допомоги фронту під гаслом “Незаможник, на коня!”.
Комітети незаможних селян України (1920 – 1933). Збірник документів і матеріалів. – К., 1968. – С. 68 – 86.

Опубліковано у виданні: Україна: хроніка ХХ століття. Рік 1920: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 311 с. - ISBN 966-02-3607-7