В.ВЕРНАДСЬКИЙ. НА КУПЮРАХ І БЕЗ КУПЮР
У 2019 р. портрет геніального вченого, вихідця з давнього українського роду, витоки якого сягають козацьких часів, Володимира Вернадського було вирішено розмістити на найдорожчій банкноті України – 1000 гривень. Це рішення викликало неоднозначну реакцію в суспільстві - від спокійного сприйняття до критики: «жив у Росії і працював на Росію», «не входить до пантеону українських національних героїв», «малорос», «прихильник і навіть симпатик більшовизму», «противник української самостійності»… Певною мірою справедливі зауваження.
Та чи варто нам поступатися своєю національною історією? І своїми національними планетарного масштабу геніями попри їхні помилки й неакадемічні судження поточного життя? Чи інші постаті з наших купюр є бездоганними у всіх відношеннях?
Будучи за походженням українцем, В.Вернадський був слов’янином, росіянином і українцем за культурою і водночас вічним, невтомним правдошукачем, правдолюбом, лібералом, жителем Землі і Космосу, людиною ноосфери.
Як учений і політик, В.Вернадський відстоював інтереси Росії – «держави-континента». «Величезні безперервності нашої території» він визначав як природні переваги для національних рухів. Хоча завжди боявся розпаду Росії, а згодом СРСР – як нової форми російської державності: «Україна і Грузія – найбільш небезпечні частини». Як учений, В.Вернадський вимушений був співпрацювати з усіма владами і режимами, які існували на її території – і з самодержавною владою, і республіканською, і білогвардійською, і українською незалежною, і більшовицькою, яку також органічно не сприймав і всім єством противився їй, бо не терпів «дисципліну казарми». Його цікавила наука і саме її розвиток він відстоював перед усіма режимами. В.Вернадський відстоював єдність і цілісність Росії, бо всією душею і всіма своїми діями прагнув і надіявся на перетворення її в демократичну державу як вільну співдружність народів, «з дуже великими правами окремих областей – держав». Йому чужий був «централістичний ідеал», і російський, і «якобінський український». Перед очима вченого-мислителя були Сполучені Штати Америки, Британія, яка саме в той час перетворювалася з імперії на Співдружність націй.
Нова демократична Росія, вважав В.Вернадський, не «тюрма народів», а єдина історико-культурна і геополітична цілісність була важлива, але проміжна ланка в досягненні головної мети, ідеалу – світової єдності вільних народів, приходу «єдності світової організації людства».
Нереформування Росії залишить її в статусі «північної Московської Русі», що «навряд чи може бути міцне», а недооцінка чи заперечення українського національно-культурного відродження приведе до перетворення російської культури у «великоросійську» – пророче попереджав В.Вернадський. «Нове варварство» не може бути тривалим. Застерігаючи, він фактично спрогнозував невтішну реальність і старої Росії, і більшовицького СРСР. Та за великим рахунком і сучасної Росії.
Дійсно, до української незалежності В.Вернадський ставився негативно. Однак прагнення українців-самостійників вважав «законними». Як учений-косміст, природознавець-енциклопедист, організатор науки, громадсько-культурний діяч В.Вернадський зробив для України, для українства і його культури, утвердження їх у світовому цивілізаційному просторі надзвичайно багато. В Україну він вірив значно більше, ніж багато-хто з його (та й наших нинішніх) відомих сучасників, в тому числі українських. «Україна є і буде», «я вірю у велике майбуття і України, й Української академії наук…» – твердив В.Вернадський.
Теоретичною і практичною діяльністю він об’єктивно сприяв розвитку нашої науки, освіти, культури, росту національної свідомості українців, зрештою, поступальному рухові до української державної незалежності. Як великий син українського народу, він має право на високе вшанування, в тому числі і через портрет на 1000-й гривневій купюрі. До того ж на банкноті не лише портрет В.Вернадського, а й символ української науки – будівля створеної В.Вернадським Української академії наук. Тієї академії, яку з політичних причин відмовився очолювати Михайло Грушевський, зображений на п’ятидесятигривневій купюрі. Відображені символи – як нагадування: без науки неможливий суспільний прогрес, немає майбутнього у держави. «Успіх соціального будівництва – будь-якого – перш за все зв’язаний з новою науковою творчістю. Я сам ідейно чужий і капіталістичному, і соціалістичному ладу. Чужий і національній державі. Мій ідеал інший, він справа майбутнього…».
У цьому сутність В.Вернадського. А, можливо, в його твердженні і мирна перспектива людства?
І останнє. Зважаючи на наші багаторічні владні реалії, чи це остання найдорожча банкнота України, щоб відмовляти В.Вернадському у праві бути на ній ?
Віктор Даниленко