Про Інститут

572b26371aa42.jpg

Інститут історії України НАН України – академічна науково-дослідна установа, співробітники якої досліджують широкий діапазон проблем національної історії.

Інститут був створений у 1936 р. як Інститут історії України АН УРСР. Від 1953 р. – Інститут історії АН УРСР, із 1990 р. – Інститут історії України АН УРСР (від 1991 р. – АН України; від 1994 р. – НАН України).

Після відновлення державної незалежності України в Інституті протягом 1990-х–2000-х рр. підготовлено цілу низку самобутніх історичних наративів. Вони репрезентують масштабні, полівимірні концепуталізації низки епох, що перебували на маргінесах радянської історіографії чи взагалі не розглядалися в її межах.

Безперечними здобутками науковців Інституту є дослідження доби Української національної революції 1648–1676 рр., епохи українського Відродження ХІХ ст., голодів 1921–1923 та 1946–1947 рр., Голодомору 1932–1933 рр. й низка інших. Новітні концептуальні конструкції висунуті й опрацьовані у царині студіювання періодів Київської Русі та Великого князівства Литовського, Української революції 1917–1921 рр. й радянської державності.

З-поміж вагомих досягнень Інституту – колективні дослідження «Нариси з історії українського національного руху» (1994), «Нариси історії української інтелігенції (перша половина ХХ ст.)» (1994), «Історія України: нове бачення» (у 2-х т., 1995–1996); «Українське питання в Російській імперії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.» (у 3-х ч., 1999); «Нариси з історії дипломатії України» (2001); «Україна: Утвердження незалежної держави (1991–2001)» (2001); «Уряди України у ХХ ст.» (2001); «Українська культура другої половини ХVII–ХVIII ст.» (3-й том п’ятитомника «Історія української культури»; 2003); «Україна і Росія в історичній ретроспективі: Нариси» (у 3-х т., 2004); «Історія українського козацтва: Нариси» (у 2-х т., 2006–2007); «Історія українського селянства: Нариси» (у 2-х т., 2006), «Історія державної служби в Україні» (у 5-ти т., 2009), «Економічна історія України» (у 2-х т., 2011), «Нариси історії Української революції 1917–1921 років» (у 2-х книгах, 2011–2012), «Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття. Історичні нариси» (у 2-х кн., 2011), «Велика війна 1914–1918 і Україна» (у 2-х кн., 2014–2015) та ін.

Науковці Інституту підготували чимало документальних збірників, в тому числі «Українська Центральна Рада» (у 2-х т., 1996–1997); «Український національно-визвольний рух, березень – листопад 1917 р.» (2003); «Кримські татари: Шлях до повернення: Кримськотатарський національний рух очима радянських спецслужб (друга половина 1940-х – початок 1990-х рр.)» (2004), «Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листопад 1918 – листопад 1920 рр.» (2006), «Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій (1940‒2015)» (2016).

Важливими є здобутки Інституту у сфері досліджень новітньої історії України, передусім у вивченні історії Української революції 1917–1921 рр., становлення та функціонування тоталітарної держави, репресій у республіці 1920-х–1950-х рр., дисидентського руху 1960–1980-х рр. Цим проблемам, присвячені колективні студії «Репресоване краєзнавство: 20–30-ті рр.» (1991), «Політичний терор і тероризм в Україні ХIХ–ХХ ст.: Історичні нариси» (2002) та ін. Інститут є співзасновником науково-документального журналу «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ» (видається з 1994 р.).

В Інституті активно розробляється історія Другої світової війни, в тому числі внесок України й українців у перемогу, історія Української повстанської армії (УПА). Варто відзначити численні документальні збірники з історії ОУН і УПА та узагальнююче дослідження «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси» (2005).

Нові концептуальні пропозиції щодо представлення й висвітлення історії України синтезовані у 15-томному виданні «Україна крізь віки» (1998–2000) (Державна премія України в галузі науки і техніки за 2001 р.).

Інститут у співпраці з іншими установами розробив і опублікував низку спеціалізованих довідково-інформаційних видань, зокрема «Українські історики. Біобібліографічний довідник» (1998–2010), «Україна: хронологія розвитку» (у 6-х т., 2008–2011), чимало інших бібліографічних покажчиків, словників, довідників.

В Інституті видається кілька десятків періодичних і серійних видань. Протягом 2000-х рр. започатковано альманах соціальної історії «Соціум» (від 2002 р.), альманах історії та археології Східної Європи «Ruthenica» (від 2002 р.), альманах теорії та історії історичної науки «Ейдос» (від 2005 р.), збірники «Чорноморська минувшина» (від 2006 р.), «Регіональна історія України» (від 2007 р.), «Ukraina Lithuanica: студії з історії Великого князівства Литовського» (від 2009 р.) і «Чорноморський літопис» (від 2010 р.) та багато інших.

Ініційована розробка ряду нових наукових напрямів, які тривалий час залишалися поза увагою українських дослідників, передусім студій з інтелектуальної, соціальної й культурної історії, історії понять, досліджень у сфері литуаністики (історії Великого князівства Литовського), регіоналістики та сходознавства.

Нині в Інституті триває розробка нових форматів представлення нашої минувшини. На базі фундаментальної 10-ти томної «Енциклопедії історії України» (2003–2013) проводяться підготовчі заходи зі створення мультимедійного енциклопедичного ресурсу з історії України як загальноосвітнього та культурного компендіуму історичних знань у форматі швидких довідок, що мають задовольняти найрізноманітніші пошукові запити.

З обсягу проекту «Енциклопедії історії України» готуються до друку томи – «Україна-Українці» та додатковий.

В Інституті протягом 2014–2016 рр. у новій книжковій серії «Студії з регіональної історії» опубліковано ряд оригінальних досліджень з історії Південної та Східної України, а також праць з історичної регіоналістики.

2016 р. до 150-річчя від дня народження М. Грушевського у співпраці з науковцями інших інституцій розпочата робота над відкритим електронним архівом, присвяченому найвидатнішому українському історику.

До 80-річчя Інституту започаткована наукова серія видань «Студії з інституціональної історії».

Див. також: З історії Інституту (1996–2016)