Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

ВИПАДКОВИЙ ДОКУМЕНТ

От в українську церкву [] не можна у нас іти []
То московський батюшка розказував

[…]

Господь, як дитина родиться, то дає ключі дитини. Ми зараз в християнській вірі, то дав нам ключи Бог, а як підем ми в баптисти, штунди, то ми вже ключи загубили. Од раю ключи. Кожній людині дає ключ од раю. Ми ж його не бачимо, як ти його загубиш? От в українську церкву, кажуть, не можна у нас іти. От христять українську дитину, то вже та дитина не хрещона, треба тільки в православній вірі. Ето свята православна віра, а як в українській христять, або вінчають, то воно ж невінчане. В українській, як покойніка хоронять, то тоже не щитається. Той московський батюшка росказував: хто вже піде, свою віру поламне, то вже він свої ключі загубив.

[…]

З польових записів Олени Боряк. Записaно 2009 р. у с. Мульчиці Володимирецького району Рівненської обл.