Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

19 листопада 1921 (субота)

Харків. РНК УСРР визначила, що особи, які мали видатні заслуги перед революцією “в боротьбі з капіталізмом, а також у справі соціалістичного будівництва, партійної та профспілкової роботи”, мали отримувати підвищену пенсію на випадок інвалідності. При повній втраті працездатності такі інваліди першої групи мали отримувати допомогу в розмірі потрійного прожиткового мінімуму, встановленого Півдебюро ВЦРПС для даної місцевості, а інваліди другої групи – в розмірі підвищеної пенсії. Непрацездатні члени родин, що знаходилися на утриманні інвалідів, забезпечувалися допомогою в розмірі прожиткового мінімуму для кожного члена родини. Визначення фактів особливих заслуг перед революцією покладалося на колегію Наркомсоцзабезу УСРР. РНК УСРР надавалося право встановлення одноразової допомоги в розмірах, що перевищували вказані норми.
Коммунист, Харьков, 1921, 19 ноября

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1921: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 289 с. - ISBN 966-02-3607-7