Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

3 лютого 1940 (субота)

Київ. Начальник ОВ НКВС КОВО майор державної безпеки А.Міхеєв повідомив наркому внутрішніх справ УРСР І.Сєрову щодо листівок, які надходять з фінляндського фронту. «... зареєстровано цілий ряд випадків, — йшлося у повідомленні, — коли військовослужбовці, присилають у листах до своїх рідних білофінські антирадянські листівки, які передаються з рук у руки, тим самим розповсюджується мерзенний наклеп білофіннів на Червону армію і уряд». Дружина к. кладовщика колгоспу Юляновського отримала від чоловіка, що знаходився на Фінляндському фронті, листа, в якому опинилася білофінська антирадянська листівка зі знимком полонених командирів і червоноармійців, які, немов би, закликають до переходу на бік білофінів. Ця листівка передавалася з рук у руки. А.Міхеєв попросив І.Сєрова віддати наказ Нач. 2го спецвідділу про посилення контролю листів по лінії ПК, що йдуть з ЛВО.
Радянські органи державної безпеки у 1939 — червні 1941 р.: документи ГДА СБ України / Упоряд. В.Даниленко, С.Кокін. — Вид.дім «Києво-Могилянська