Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

1 липня 1940 (понеділок)

Москва. Нарком Внутрішніх справ СРСР Л.Берія повідомив Й.Сталіна і В.Молотова про агентурні дані щодо діяльності Українського наукового інституту в Берліні, який діяв під егідою німецького Міністерства Пропаганди. В документі йшлося про те, що інститут останнім часом широко розгорнув свою діяльність і став центром науководослідницької роботи українських націоналістичних організацій, які мали «науково обгрунтувати контреволюційні, антирадянські завдання українського націоналізму». Впродовж 1939-1940 рр. інститут видав воєнний німецькоукраїнський словник для інфантерії, також словник для льотчиків і великий німецькоукраїнський словник спеціально для воєннотопографічних, економічних і політичних описів окремих областей Радянської України. Підготовлено для друку ряд кишенькових воєнних словників і останні карти території УРСР. Наукововидавничою справою інституту відає професор Кузеля (гетьманець, діяч Української Громади в Берліні, зв’язаний з бюро Розенберга). Відносно німецькоукраїнських планів останній заявив: «Я маю відношення до провідних німецьких діячів і говорю прямо — війна за Україну буде». В Інституті нараховується біля 80 студентівукраїнців, що отримують німецьку стіпендію. Назагал у вузах Берліна мається 400 студентів — українців, які отримували німецьку стіпендію (по 110 марок на місяць). За даними інституту, всього під німецьким протекторатом нараховується 1 млн. українців. Серед полонених нараховується біля 100 тис. українців. Всі вони звільнені з таборів і улаштовуються нароботу. 32 тис. українців, що втеклиіз Західної України знаходяться в таборах. Крім того біля 15 тис. біженців, головним чином української інтелігенції, облаштувалися у Кракові, Відні і Празі.
Радянські органи державної безпеки у 1939 — червні 1941 р.: документи ГДА СБ України / Упоряд. В.Даниленко, С.Кокін. — Вид.дім «Києво-Могилянська