Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

Липень-серпень. 1940

Органи НКВС зафіксували численні негатівні настрої відносно запровадження закону про боротьбу з дезертирством і самовільними відлученнями та введенням дисциплінарних батальонів у Червоній армії. Серед типових висловлювань були такі: «В армії, як у тюрмі, закон занадто жорстокий, ставляться до нас як до худоби: за самоволку — тюрма, гірше за капіталістичні країни. А як прохарчуватися, якщо в армії не годують»; «В країні усе перебудовують на старий лад — спочатку ввели звання генералів, потім 8годинний робочий день і 7денний робочий тиждень, а зараз цим законом (про боротьбу з дезертирством і самовільні відлучення) нас назагал хочуть закабалити. Продовжується уярмлення народу. Скоро народ буде ненавидіти наш уряд,якраніше царський»; «Докотились до дисбатів — чим ми відрізняємось від старої армії. Указ відроджує царський режим: почали закабаливати робітничий клас, а закінчили армією».
Гриневич В.А. Суспільно-політичні настрої населення України в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.). — С.149.