Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

17 квітня 1925 (п’ятниця)

Харків. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову про організацію кампанії протесту у зв’язку з репресіями проти українців у Польщі. Органам КП(б)У доручалося провести зібрання та мітинги протесту робітників і селян проти масових арештів українців у Західній Україні, створюючи уяву, що ініціатива цих акцій виходила від громадських організацій. Відповідно ВУРПС, ЦК КНС, та ЦК МОДР ставилося за обов’язок звернутися з відозвою в пресі з приводу цих арештів, причому текст відозви вони мали узгодити з ЦК КП(б)У. Партійним газетам рекомендувалося публікувати відповідні резолюції і статті, а партійним та радянським працівникам у своїх виступах дотримуватись позиції, що висловлювалася в цих статтях. Також вважалося необхідним відповісти від імені ЦК КП(б)У на відозву компартії Східної Галичини. Персонально М. Попову доручалося підготувати проект цієї відповіді, а секретаріату погодити її зміст з ЦК РКП(б).
ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 58, арк. 62.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1925: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 312 с. - ISBN 966-02-3607-7