Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

19 січня 1922 (четвер)

Харків. Комісія по поверненню робітників із Донбасу при наркомпраці УСРР постановила, щоб усі відрахування робітників у фонд допомоги голодуючим у губернії, до розв’язання питання про повернення на батьківщину звільнених шахтарів, витрачалися на потреби голодуючих робітників Донбасу. Крім того, комісія вирішила звернутися з клопотанням до Наркомпраці РСФРР перевести у розпорядження уповноваженого Наркомпраці УСРР 150 тис. руб. золотом для перевезення робітників Донбасу, а РНК УСРР і Українську економічну ради просити асигнувати зі свого резервного фонду на цю ж потребу ще 15 тис. руб. золотом. Центральному правлінню кам’яновугільної промисловості Донбасу також поставлено за обов’язок невідкладно асигнувати 15 тис. золотом для повернення робітників і виплати їм компенсації, а Південному металургійному тресту (Південсталь) – надати трудову допомогу завербованим, але не прийнятим на роботу робітникам. Таку ж допомогу мала надати безробітним і ЦК Допомоги голодуючим при ВУЦВК.
Коммунист, Харьков, 1922, 19 января.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7