Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

13 січня 1922 (п’ятниця)

Москва. Заступник голови Ради праці і оборони (РПО) О. Д. Цюрупа повідомив наркома шляхів, що з питання про норми провозу пасажирами вантажу по залізницях УСРР, РПО постановлено запропонувати керуватися її постановою від 12 серпня 1921 р., згідно з якою кожен пасажир міг провозити 3 пуди ручної поклажі і 4 – вантажу. В цій семипудовій нормі могли бути різні продукти, за виключенням монопольної солі, якої дозволялося провозити не більше 20 фунтів на одного пасажира. Нагляд за здісненням встановленого порядку покладався на органи Наркомшляху і ЧК, причому здійснення реквізицій, за виключенням солі, проводити заборонялося. Судова відповідальність за приймання вантажу понад норму покладалася на агентів доріг. Пасажирів, винних у провозі вантажу понад норму, мали знімати з поїздів і передавати до суду. Постанову РПО прийнято до відома Української економічної ради.
Коммунист, 1922, Харьков, 13 января.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7