Народність, така велика, така багата змістом та життєвими силами, не знищеними століттями насильницького гноблення, не може бути доведена до небуття гнітом і заборонами.

Усі ці утиски можуть лише затримати її розвиток, але не більше, і, кінець кінцем, вона не може не взяти свого.

Факти останнього часу утверджують у непорушному переконанні, що широкий і всебічний розвиток української народності — лише питання часу, мабуть — дуже недалекого часу.

(Михайло Грушевський, Нариси історії українського народу, 1904/2013)

ІСТОРИКИ І ВІЙНА

2 лютого 1922 (четвер)

Харків. РНК УСРР прийняла постанову “Про порядок розв’язання конфліктів між робітниками і працедавцями у кооперативних, громадських і приватних підприємствах та господарствах”. Право вирішення трудових конфліктів на ґрунті порушення трудового законодавства, колективних та індивідуальних трудових угод, обов’язку реєстрації приватних та колективних підприємств, а також колективних угод покладалося на уповноваженого Наркомпраці та його місцеві органи. Для вирішення цих завдань при уповноваженому Наркомпраці та його губернських і повітових відділах організовувалися відділи та конфліктні комісії у складі голови конфліктно-норміровочного відділу, представника профради і представника органу юстиції. Первісною інстанцією для розгляду трудових конфліктів визначалися конфліктно-норміровочні комісії на підприємствах і в закладах; наступною – місцева профспілка, й подальшою – відділ Наркомпраці (повітовий або губернський). На засідання комісій мали запрошуватися зацікавлені сторони й особи. Оскарження рішень комісій передбачалося у вищих органах праці.
ЗУ УСРР, 1922, Ч. 5, Ст. 78.

Опубліковано у виданні: Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1922: Довід. вид . - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - 335 с. ISBN 966-02-3607-7